|
Oflag XI A/Stalag 365 Wlodzimier Wolynski (тема №1)
|
|
| Фадлан | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 21.50.47 | Сообщение # 7801 |
 26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Цитата Геннадий_ (  ) Фелонин никакой не рядовой, а Ltn (лейтенант)
Так и я об этом же! Товарищ Геннадий ты все материалы на Фелонина просмотрел? Согласно персональной карте он - рядовой, по нашим документам - младший офицер. Немцы его "раскололи" и посадили в офицерское отделение.
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Саня | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 21.57.58 | Сообщение # 7802 |
Группа: Админ
Сообщений: 65535
Статус: Присутствует
| Цитата Фадлан ( ) Согласно персональной карте он - рядовой,
Геннадий прав, в ПК написано Ltn
Цитата Фадлан ( ) Немцы его "раскололи"
Это ,Иваныч , Вы раскололи советскую школу военных переводчиков,не смогли прочитать правильно.))) Написали красноармеец,в ОБД повторили,но с последних спрос,как с гусей вода.
Qui quaerit, reperit
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 22.03.30 | Сообщение # 7803 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Ей Богу, не вижу! Вот уж точно "мартышка к старости слаба глазами стала"! Вижу, что там есть запись от руки "кр - ц"...
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Геннадий | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 22.04.08 | Сообщение # 7804 |
Группа: Модератор
Сообщений: 26526
Статус: Отсутствует
| "Товарищ Геннадий ты все материалы на Фелонина просмотрел? Согласно персональной карте он - рядовой, по нашим документам - младший офицер. Немцы его "раскололи" и посадили в офицерское отделение."
"Раскололи Фелонина в предыдущем шталаге - иначе он не был бы отправлен во В.-Волынск.
С уважением,
Геннадий
Буду благодарен за информацию о побегах советских военнопленных
Suche alles über Fluchtversuche von russischen Kriegsgefangenen.
|
| |
| |
| Геннадий | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 22.05.02 | Сообщение # 7805 |
|
Группа: Модератор
Сообщений: 26526
Статус: Отсутствует
| "Вижу, что там есть запись от руки "кр - ц"... "
Отсюда и оператор ОБД допустил ляпсус. Но нас не провести. 
С уважением,
Геннадий
Буду благодарен за информацию о побегах советских военнопленных
Suche alles über Fluchtversuche von russischen Kriegsgefangenen.
|
| |
| |
| Саня | Дата: Понедельник, 08 Декабря 2014, 22.07.34 | Сообщение # 7806 |
|
Группа: Админ
Сообщений: 65535
Статус: Присутствует
| Цитата Геннадий_ ( ) "Раскололи Фелонина в предыдущем шталаге - иначе он не был бы отправлен во В.-Волынск.
Нигде лейтенанта не кололи,не надо на парня наговаривать,он звание не прятал.
В карте написано лейтенант.
Иваныч,смотрите в нижних словах как букву t пишет писарь
Qui quaerit, reperit
|
| |
| |
| Геннадий | Дата: Вторник, 09 Декабря 2014, 03.29.10 | Сообщение # 7807 |
|
Группа: Модератор
Сообщений: 26526
Статус: Отсутствует
| Из немецкого взвода.
http://obd-memorial.ru/html/info.htm?id=272206998
Фамилия Стельмашенко
Имя Карл
Отчество Иосифович
Дата рождения/Возраст 26.09.1908
Место рождения Украинская ССР, Киевская обл., г. Киев
Дата пленения 08.10.1941
Место пленения Семеновка
Судьба погиб в плену
Последнее место службы 3 авт. полк
Воинское звание интендант
Дата смерти 18.04.1942
Название источника информации ЦАМО
Номер фонда источника информации Картотека военнопленных офицеров
С уважением,
Геннадий
Буду благодарен за информацию о побегах советских военнопленных
Suche alles über Fluchtversuche von russischen Kriegsgefangenen.
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 15.06.08 | Сообщение # 7808 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Вот где можно было бы найти информацию о развертывании во Владимир - Волынском лагеря военнопленных. Но увы!... Коля не откликнулся на мой заход относительно поиска документов о лагере в Волынском областном архиве...
В государственном архиве Волынской области (корп. № 2, ул. Глушец, 37а) открылась выставка архивных документов «Первые дни войны на Волыни» к 73-й годовщине начала Великой Отечественной войны
12 июня 2014 г.
Рабочая поездка директора государственного архива Волынской области Гики В.М. в Владимир-Волынский.
12-16 мая 2014 г.
В читальном зале Госархива Волынской области (корп. № 1) открыта выставка архивных документов и печатных материалов «Велика Перемога». На выставке представлены документы периода Второй мировой войны и первых послевоенных лет из фондов государственного архива Волынской области.
В читальном зале Госархива Волынской области (корп. № 2, ул. Глушец, 37а) открылась выставка архивных материалов «Узники концлагерей в документах архива» приуроченную к Международному дню освобождения узников фашистских концлагерей. На выставке представлены документы периода Второй мировой войны и первых послевоенных лет из фондов государственного архива Волынской области. Основу экспозиции составляют фильтрационные дела на граждан, которые находились в концлагерях: Аушвиц, Бухенвальд, Освенцим, Дахау, Матхаузен, Лангенцинд, Заксенхаузен, копии свидетельств заключенных Владимир-Волынского концлагеря для советских военнопленных, очевидцев.
Выставка будет проходить в течение 10 дней.
31 марта по 4 апреля 2014 г.
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 15.27.07 | Сообщение # 7809 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| В этой теме я как - то писал о двух штабных майорах 10-й дивизии НКВД, которые 6-7 августа 1941 г. закапывали боевые документы дивизии в селе Подвысокое или рядом с ним. Фамилии майоров - Николаев и Конюхов. 8 августа они были взяты в плен и отправлены во Владимир - волынский лагерь. В феврале 42 г. ими заинтересовалось СД в г. Ровно, они были туда, то есть в Ровно, этапированы, а 5 июня 1942 г. освобождены с выездом в г. Львов, где, очевидно, до войны квартировал штаб 10-й дивизии НКВД.
Оказывается, не только я проявил интерес к этим майорам. Все - таки какая - то "история" с ними имела место...
Привожу текст ответа на мое письмо:
"Здравствуйте, Владимир Иванович. Спасибо за сообщение.
Этими людьми особенно интересовался светлой памяти Евгений Викторович Серебряков (г. Арзамас), который покинул нас в 2000 году.
Ломались многие, но не все. Что до фамилий, носители которых перешли на службу Германии, то ясность наступит после "открытия" ведомственных архивов периода ВОВ. Сами люди, их дети, внуки - все еще живая боль, а где-то и стыд. Словом, дело тонкое...
Желаю вам доброго здоровья, счастья, успехов в труде. Времена нынче сложные для названной вами темы."
Данные о Серебрякове Евгении Викторовиче:
Фамилия Серебряков
Имя Евгений
Отчество Викторович
Дата рождения/Возраст __.__.1924
Место рождения Ивановская обл., Палехский р-н, г. Смертино
Дата и место призыва __.__.1941 доброволец
Последнее место службы 10 СД 77 полк
Воинское звание рядовой
Причина выбытия попал в плен (освобожден)
Дата выбытия 02.08.1941
Название источника информации РГВА
Номер ящика 35
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Летнаб | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 16.13.44 | Сообщение # 7810 |
|
Группа: Эксперт
Сообщений: 215
Статус: Отсутствует
| Цитата Фадлан ( ) Оказывается, не только я проявил интерес к этим майорам. Все - таки какая - то "история" с ними имела место...
Я уже как-то писал здесь, что в сентябре 1952 года судьбами двух майоров интересовалась весьма солидная организация: 3-е Главное управление Министерства государственной безопасности СССР. Для тех, кто не в курсе, 3-й главк - это военная контрразведка.
В ОБД есть небольшая переписка контрразведчиков с армейцами по данному вопросу. Вернусь с работы - выложу.
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 16.16.55 | Сообщение # 7811 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Александр, пожалуйста, поделитесь! Мне это очень нужно для темы "вольноотпущенников"...
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Viktor7 | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 16.55.54 | Сообщение # 7812 |
|
Группа: Старейшина
Сообщений: 10553
Статус: Отсутствует
| У меня вопрос такой: Стоить ли тратить время на поиски командиров лагерей среди конвоиров? Вполне очевидно, что начальники лагерей назначались из кадров Группы I Общего отдела ОКВ, а для охраны им придавались ЛСБ
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 17.20.56 | Сообщение # 7813 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Виктор, если речь идет о немецком коменданте Владимир - волынского лагеря ("лагерфюрере"), то у меня есть два имени. Оба проходят по документам:
1. Major Spiller. Проходит в тексте приказа от 29 августа 1943 г. о расформировании Шталага 365. Один из бывших узников лагеря, Виктор Павлович Колмаков, называет его "Сталером".
2. Полковник Эдвин Потьец, 60 лет. Проходит по документу, составленному "уполномоченным УКГБ в Вл. Волынском районе" подполковником И. Соломатиным. Документ датирован 12 февраля 1965 г.
Поэтому, может быть, "пробить" сначала эти имена?
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 17.23.06 | Сообщение # 7814 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Как говорится, "хозяйке на заметку":
ПАМ'ЯТЬ ПРО ВЯЗНІВ КОНЦТАБОРУ У ВОЛОДИМИРІ- ВОЛИНСЬКОМУ
З нагоди міжнародного дня в`язнів концтаборів, у приміщенні Володимир-Волинського історичного музею продовжується експонування фото – документальної виставки. Матеріали виставки висвітлюють історію як нацистських «таборів смерті» 1941- 1944 років , так і радянського ГУЛАГу 1930-1950 -их роках...
Значна частина експонатів присвячена жертвам Володимир-Волинського табору військовополонених, який був створений німецькими окупантами у невеликому західноукраїнському місті. У цьому таборі, відомому під такими назвами як «Офлаг 11а», «Шталаг-365», «Норд Офлаг-365», з 1941 по 1944 роки утримувалися полонені офіцери та політпрацівники Червоної армії. Серед експонатів музейної виставки – книга ( перше та друге видання ) місцевого краєзнавця, А.В. Кондратюка «Норд-Офлаг-365 бореться». Андрій Власович Кондратюк починаючи з шістдесятих років вів активну переписку з воїнами Другої світової війни, зокрема з тими хто пройшов через гітлерівський концентраційний військовий табір у Володимирі - Волинському « Офлаг «. Частину особистого архіву дослідника, по його смерті передала для Володимир – Волинського історичного музею його родина. У березні 2013 року, донька дослідника Валентина Андріївна Микало , передала у фонди музею на довічне зберігання три теки з перепискою Андрія Власовича з рядовими і офіцерами , учасниками Другої світової війни , котрі перебували у гітлерівському полоні та були вязнями володимир-волинського концтабору. На музейних стендах представлено списки військовополонених, зразки табірних карток з тих часів, спогади в`язнів, архівні матеріали та листи.
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 17.54.53 | Сообщение # 7815 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Снова "хозяйке на заметку"!
В 2011 г. были вот такие публикации Киевского музея Великой Отечественной войны:
Система нацистських таборів на території Німеччини" (на основі наявного кола опублікованих документальних джерел)
Про в'язнів найсумнозвісніших нацистських таборів у Києві та на Київщині. 1941-1943 роки
Володимир-Волинський табір (офлаг ХІ-а, шталаг 365)
Концтабір Маутхаузен (Австрія)
Нацистські табори у м. Славуті (Хмельниччина): лазарети при шталагах № 301 і № 357
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.06.43 | Сообщение # 7816 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Упоминание о военнопленных, бежавших из Владимир - волынского лагеря:
Таємниця урочища Вовчак
12.10.2006 | Категорія: Волинь | Опубліковано: lapiy
Воно губилося серед боліт і лісових нетрів невідомо з яких часів. У книзі О. Цинкаловського “Стара Волинь і Волинське Полісся” згадується лишень, що на початку минулого століття тут, на правому березі річки Турія, налічувалося 35 житлових будинків і мешкало 185 селян. Село входило до Вербської волості Володимир-Волинського повіту. А лиха доля спіткала його після Другої світової війни тому, що воно було центром головного штабу “Волинської січі” і деякий час навіть місцем дислокації головного штабу “УПА-Північ”. Загалом в урочищі діяв цілий повстанський гарнізон, оснащений за всіма правилами військового мистецтва.
У «Волинській січі» мали свій танк
Таємні курси, військові школи та опорні пункти УПА почали виникати на Турійщині наприкінці літа 1942 року згідно з рішеннями другої конференції крайового проводу ОУН. Непрохідна місцина довкіл Вовчака чи не найкраще підходила для таких цілей. Перший опорний пункт заснувала неподалік група нелегалів-оунівців з Галичини. А вже навесні 1943 року почав діяти цілком боєздатний повстанський загін з двох сотень стрільців та чоти кавалерії. Для потреб “Січі” спішно збудували кілька тартаків (лісопилень), де робота не припинялася ні вдень, ні вночі. Невдовзі в урочищі “Вовчаки” виросли корпуси госпіталю, штабу, казарм, складів, гарбарні, пекарні, коптильні, кузні, різноманітних майстерень та підстаршинської школи. До речі, у гарбарні шкіри виправляли спеціалісти-чехи, а в зброярнях працювали колишні червоноармійці, яким вдалося втекти з фашистського концтабору у Володимирі-Волинському. Вони брали участь і безпосередньо в бойових операціях повстанського загону “Сосенка” (Порфира Антонюка), несли службу в гарнізонній караульній сотні.
Німцям загін дошкуляв відчутно, адже, окрім легкої стрілецької зброї, мав кулемети, гармати і навіть… один трофейний танк, відремонтований своїми ж умільцями. Усі спроби знищити “Січ” провалювалися, бо довкіл стояли застави, добре діяла повстанська розвідка і контррозвідка, опорні пункти мали телефонний зв’язок. А в рейди відділи куреня “Орла” вирушали не лише на конях, а й вантажними та легковими автомобілями, мотоциклами. Після блискавичних і здебільшого успішних операцій бойові групи швидко “розчинялися” у недоступних для ворога потаємних місцях Свинаринського лісу. На допомогу “Волинській січі” у найскрутніші моменти приходила сотня “Бистрого”-Пашкевича з Любомльщини, курінь “Вовчака” Олексія Шума з-під Мацейова та повстанці з Львівщини.
Про колишнє лісове село люди боялися говорити десятиліттями. За “довгий” язик у перші повоєнні роки багато хто поплатився. Про червоних партизанів? Будь ласка! А ось про гарнізон УПА – нічирик. “Нас добре навчили: обмовився – витурять у Сибір”, – казали мешканці навколишніх сіл – Ревушок, Оси, Бобол та інших.
Розповідає Фадей Олександрович Сачук:
– Я з діда-прадіда місцевий. Жили ми на хуторі Заболото неподалік Ревушок. Мій дядько ще під час польсько-німецької війни потрапив у фашистський полон. Додому повернувся (з великими труднощами і тільки завдяки українському комітету), коли у нас вже хазяйнували німці. Він і його друзі-однодумці, котрі, як мовиться, понюхали пороху, почали навчати молодь військовій справі. Робили це обережно, збирали нас у свята чи ще під якимсь приводом. Так, згодом я, маючи 21 рік, потрапив у школу молодших командирів УПА, яка діяла у Вовчаку.
День у нас починався з молитви, потім йшов відповідний вишкіл. Запам’яталися мені, зокрема, командири “Чорноморець”, “Крук”, “Донець”. Дисципліна була сувора, але без насильства. Стояли ми і в дозорах. Серед наших інструкторів було чимало колишніх бійців Червоної Армії. Мені відомо, що й гарматна обслуга, яка брала участь у бою за Туличів, повністю складалася з них.
Не все збереглося в пам’яті за стільки років. Але один день закарбувався в ній назавжди. У 1943 році в бою проти переважаючої сили біля села Галинівка полягло семеро вояків УПА. І ось ми там, у Вовчаку, зібралися на їхній похорон. Комусь треба було зняти загиблих з підвід. Зголосився і я. Й досі душа холоне, як згадаю. Бо це ж були молоді хлопці, яким би ще жити й жити… Відправив панахиду священик, відгримів салют. А потім залунала пісня. Пам’ятаю її й досі (наспівує – авт.):
Ви в дні весняні положили життя
На почесть святій Україні.
Не сурмили сурми, з дівочим квіттям
Не клали ми вас в домовини.
Згодом розповідали, що цю і багато інших пісень написав “Діброва” (прізвища й імені не знаю).
Розповідає Михайло Антонович Квашук:
– Що являло собою село Вовчок перед війною, знаю добре, бо батьківська хата стояла десь за півкілометра від нього. З усіх боків ліс та болота, місце важкодоступне, тож вибір командирів УПА був цілком правильний. Повстанці проводили різні операції. Особливо нашуміла одна: це коли вони буквально протягом кількох нічних годин, залучивши місцеве населення, розібрали залізничну колію десь аж до Турійська. Двічі штурмували маєток у Галинівці. Після цього німці поставили там загін польських поліцаїв. Отоді й зав’язалося з ними… Мене самого у 44-му забрали в Радянську Армію. Воював на Сандомирському плацдармі, у Берліні. Коли в 1946 році повернувся додому, Вовчака вже не було.
Розповідає Сергій Дмитрович Сачук:
– У підстаршинській школі навчалося до двохсот чоловік 1921-1924 років народження. Курс підготовки тривав 5-6 місяців. Заняття були важкі, деякі хлопці не витримували фізичних навантажень і навіть втрачали свідомість. А от харчували нас добре. Хочу сказати, що в самому селі розташовувався тільки штаб. Решта будівель були заховані в лісі. У цей район цивільне населення не допускали. Якщо нам доводилося забрати коней в селян для перевезення якихось вантажів, їх зустрічали на узліссі, а ввечері на тому ж місці повертали. Школу не брали на операції, але в одному бою – під Свійчевом – я участь брав і був поранений (куля, вщент розтрощивши приклад, вцілила в руку). Побував у лісовому госпіталі. Лікував мене Василь Іщук (родом він з Турійщини, а опісля перебрався у Володимир-Волинський). Госпіталь наш був добре обладнаний і міг приймати до 120 чоловік.
Декілька разів Вовчак хотіли знищити німці з мадярами. Але їм давали =відсіч добре підготовлені боївки ще на підступах до гарнізону. Зокрема сильна боївка стояла у Красноставі (тоді Гнійно). Вона служила своєрідним буфером.
Знаєте, досі не можу збагнути, як це за кілька тижнів, таємно від стороннього ока, вдалося створити отой військовий табір біля Вовчака. А коли совіти знищували залишки села у 46-му, то розорали навіть могили наших хлопців. Але й після приходу Радянської Армії окремі боївки ще діяли. Десь у 1948-49 роках через Ревушки проходив обоз УПА. Де вони ховалися, як вбереглися, один Бог знає. Ото як появилися, так і зникли у напрямку річки Турія.
За вільну Україну боролися… кавказці
Повертаючись до колишніх військовополонених-червоноармійців, слід зазначити: серед них були і росіяни, й азербайджанці, й грузини, й білоруси. В УПА вони швидко стали своїми і громили фашистів з такою ж ненавистю й відвагою, як і місцеві українці. Усі, кому пощастило вижити у тій кривавій круговерті, досі підтримують між собою дружні ветеранські зв’язки. Їхній девіз:
Героям слава! Слава Україні!
Цвіте повстанська бойова тропа.
Народжена від матері Волині,
В віках себе прославила УПА.
Пелена таємничості навколо Вовчака потроху стала розвіюватися лише після здобуття Україною незалежності. У 1992 році сюди вперше з’їхалися ветерани УПА не тільки з ближнього, а й дуже далекого зарубіжжя. Прибули представники братств колишніх вояків УПА з Канади, Англії, Нідерландів, Австрії, Бельгії. Завітав навіть один з чільників Світового українського визвольного фронту професор Ярослав Пришляк, який нагадав побратимам лейтмотив їхньої боротьби (слова св. Августина): “У головному – єдність, в спірному – свобода, а в загальному – любов”. Саме любов до рідної багатостраждальної України допомогла повстанцям вистояти у нерівних боях на три фронти і не здатися.
Василь ТРОФИМУК,
Волинська область
Фото Анатолія МІРЧУКА
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.28.48 | Сообщение # 7817 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Нашел интересные фотографии, сделанные во Владимире - Волынском в 30-х годах при поляках. Один групповой снимок курсантов школы подхорунжих сделан, по моему, в военном городке по Ковельскому шоссе. Только вот вытащить фотографии не смог...
Может, получится у других? Даю ссылку:
http://www.volart.com.ua/art/foto/index%20pol.shtml
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Летнаб | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.30.18 | Сообщение # 7818 |
|
Группа: Эксперт
Сообщений: 215
Статус: Отсутствует
| Цитата Фадлан ( ) Мне это очень нужно для темы "вольноотпущенников"...
Значит, так, что имеем (все нарыто в ОБД "Мемориал", источник - ЦАМО, фонд 33, опись 594263, дело 104).
Запрос начальника 5-го отдела 3-го Главного управления Министерства государственной безопасности ССР полковника Острякова в адрес начальника отдела по персональному учету потерь офицерского состава Главного управления кадров Военного министерства СССР полковника Голованова от 6 сентября 1952 г.:
Запрос начальника отдела по персональному учету потерь офицерского состава Главного управления кадров Военного министерства СССР полковника Голованова в адрес начальника архива Военного министерства СССР от 19 сентября 1952 г.:
Письмо начальника отдела по персональному учету потерь офицерского состава Главного управления кадров Военного министерства СССР полковника Голованова в адрес начальника 5-го отдела 3-го Главного управления Министерства государственной безопасности ССР полковника Острякова от 19 сентября 1952 г.:
 
Письмо начальника 3-го отдела архива Военного министерства СССР полковника Иванова в адрес начальника отдела по персональному учету потерь офицерского состава Главного управления кадров Военного министерства СССР полковника Голованова от 7 октября 1952 г.:
Как видим, не так уж и густо...
|
| |
| |
| Саня | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.43.14 | Сообщение # 7819 |
|
Группа: Админ
Сообщений: 65535
Статус: Присутствует
| Цитата Viktor7 ( ) А насколько вообще правомерно предполагать действия немецких частей по советским уставам???
Так ведь еще царь Павел I Петрович содрал все немецкие порядки и перенес их в русскую армию,с тех пор сравнивать можно легко!))
Viktor7, Цитата Viktor7 ( ) Вполне очевидно, что начальники лагерей назначались из кадров Группы I Общего отдела ОКВ, а для охраны им придавались ЛСБ
По линии ОКВ скорее всего назначался комендант.
Начальника лагеря скорее всего назначал Отдел военного управления генерал-квартирмейстера Генерального штаба ОКХ
Qui quaerit, reperit
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.43.55 | Сообщение # 7820 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Саня, ты не забыл тему 50-ти тысячных номеров? Она тебя еще интересует? А то я нашел публикацию об одном бывшем военнопленном, который долго лежал в лагерном лазарете в Славуте, потом был переведен во Владимир - волынский лагерь и получил здесь лагерный номер 54 930.
Выкладываю материал:
Його тіло роз’їдали черви…
27 червня 2014 admin
DolyaКоли розв'язали ганчірку на передпліччі, що закривала рану від мінометної кулі на тілі Георгія, виявилося, що там повзали великі черви…
Його зігрівала лише потерта солдатська шинель та нижня сорочка з відрізаним на пораненій руці рукавом. Довкола вповалку у неопалюваному цегляному приміщенні лежали люди. Незважаючи на зиму, ні про ковдри, на про матраци й мови не було, вони ж бо — радянські полонені. І більшість із них — поранені. Умови були нестерпні. За 5 місяців у концтаборі міста Славута і в якому перебував поранений Георгій Котляр, померло аж 72 тисячі полонених... А в таборі «Норд 365» у Володимирі-Волинську, куди згодом перевезли і Георгія під номером 54 930, померло 64 тисячі людей.
Контратака
Рівно у річницю війни, 22 червня 1942-го року, німці почали шалений контрнаступ. Дев’ятнадцятирічний піхотинець Георгій вправно володів протитанковою зброєю. А у бою з німцями біля села Аркадівка, що на Харківщині, він отримав поранення мінометними кулями в передпліччя і ногу. Навкруги — лише вибухи снарядів, а поблизу лунали зойки бійців…
Лежачи серед густого й високого жита, він майже не розумів, що з ним, куди саме його поранено. Все тіло здавалося йому розпеченою вогняною масою. Ледве підвів голову — праворуч уся рука і плече у крові, хотів підвести ногу — відчув страшенний біль, вгледів нижче — усі ногавиці у крові, ноги не слухалися. Зір помутнів, хмари в небі двоїлися — давалася взнаки втрата крові…
Після бою німці обходили територію, і Георгій потрапив у полон разом з іншими бійцями. Усіх 200 поранених і більше 600 вцілілих воїнів помістили у кошару. На п’ятий день здорових відправили пішки на захід, а інших перевели до Харківської в’язниці. З харківських лікарів німці утворили мобільну групу по догляду за пораненими. Тут Георгію рани хоча б перев’язали.
Жахіття полону
Старенька лікарка великими ножицями намагалася розрізати на ранах хлопця грубий кров’яний шар, що запікся. Більше години мучилася з раною юнака, щоб тільки розмочити затверділу від сукровиці поверхню.
Затим була в’язниця у Славуті. Перев’язочних матеріалів бракувало, медикаментів для обробки ран — теж. Рани почали гноїтися, у них з’явилися черви розміром з пальчик маленької дитини. Поранені бійці масово помирали, а на їх місце прибували інші.
У Георгія почалася гангрена. Коли невідомо звідкіля з’явилася марганцівка, то лікарка зробила обробку ран цим розчином першому Георгію. Лине трохи в одне місце незагоєної рани — черви ховаються, швидко переповзають на іншу ділянку рани. Від марганцівки вони відразу не зникли, а ще знаходилися у тому гнійному середовищі місяців зо два.
Солдатський лист із фронту
Солдатський лист із фронту
А взимку, коли переводили полонених з одного блоку в інший, Григорій до того ж ще й обморозив ноги, бо по снігу треба було пройти ледь взутим чималу відстань — ішли півтори години… Лікував Григорій рани свої соплями — змащував ними, але і їх через погане харчування не вистачало, хоча і був застуджений. Отож доводилося позичати таку «вакцину» в інших полонених.
Солдатський лист із фронту
Солдатський лист із фронту
… На ранок Георгій побачив молодого хлопця, який помер від такої самої ж хвороби, яка була і в нього. І він, комсомолець, злякався. Спантеличено відійшов від того місця, присів і прошепотів, аби ніхто не почув: «Боже, якщо Ти є — почуй мене і врятуй від смерті». За мить потемніли вікна, подув легенький вітерець, а в дверях він побачив промінь незвичного яскравого світла. На стіні з’явився образ чи то ангела, чи когось іншого — у нього була відсутня шия, а тулуб був великий. Очі того образу, коли дивилися на Георгія, були наче живі, і він серйозно відчував поруч той погляд, а потім образ поступово повернувся і зник так само, як і з’явився. Але хлопець почув невідомо звідкіля звук: «Ти будеш жити».
Лист Георгія Котляра додому із радянського «фільтраційного» табору, в якому опинилися після німецьких в’язниць військовополонені
Лист Георгія Котляра додому із радянського «фільтраційного» табору, в якому опинилися після німецьких в’язниць військовополонені
Неїстівна їжа
Годували їх баландою з магари — гіркуватої на смак трави. Вона заміняла полоненим просо. Їсти це було майже неможливо — остюки, які огортали зерно, застрягали в горлі; хотілося увесь час води, а її теж не вистачало. Від липучої колючки у полонених запалення кишечника. Та магара була ще й смердючою — німці прихопили цю траву зі згорілих складів (як виявилося, то наші облили все добряче гасом і підпалили). Навіть всидіти в приміщенні було несила, не те, що їсти.
З 1 на 2 травня його та інших полонених перевели у Володимир-Волинський. У грудні кільком особам вдалося втекти з табору. Тоді німецькі офіцери вибрали з полонених кожного десятого для страти. Зранку аж до опівдня їх тримали на холоді без їжі та води. Один із цих «вибраних» дав свідчення німцям про те, що він бачив, як тікали військовополонені. Це дізнання врятувало смертникам життя, хоча саме через це перебування на морозі Георгій захворів на туберкульоз. Їх залишилося 90 осіб…
Георгій Котляр: «Ось такого розміру черви жили на моїх ранах»
Георгій Котляр: «Ось такого розміру черви жили на моїх ранах»
Німець врятував життя
Затим Георгія перевезли потягом до польського табору в м.Седлець. До липня 44-го року у цей табір назганяли вже біля двох тисяч осіб, серед яких було багато 15-17-річнх хлопчаків. Наближалися радянські війська. Тому всіх полонених вирішили перенаправити далі на захід.
Перед дорогою усіх попередили: крок вправо-вліво — розстріл без попередження. Григорій, коли ще навчався у школі, вивчав німецьку мову і тому у колоні військополонених перекинувся кількома словами з озброєним німцем, який ішов поруч.
Німці та їхні прислужники в основному їхали кіньми на возах, навіть зі своїми сім’ями. А в Георгія розтріскалися дерев’яні колодки, всередині яких були видовбані отвори для ніг, — їх видали ще у Володимирі-Волинському. Асфальтованою дорогою він ішов босоніж. Розпухлих ніг уже не відчував…
Полонених охороняли не тільки німці, а й власівці, яких ненавиділи німецькі офіцери за їх зрадництво… Через якийсь проміжок часу колона опинилася на вузькій дорозі, обабіч якої колосилося спіле жито. Георгій трохи нахилився за колоском — хотів хоч пару зернин вирвати, але в цей момент власівець (Георгій знав, що той родом із Донбасу), який ішов поруч, направив штик зі своєї гвинтівки і хотів заколоти хлопця. Але… за кілька секунд пролунав гучний постріл: німець, із яким Григорію вдалося ще раніше трохи переговорити німецькою мовою, відстрелив власівцю п’ятку…
Георгій пригадує, як ще в Польщі, коли вони йшли дорогою, польська панянка хотіла дати йому буханочку хліба, але той власівець (колишній радянський воїн) щосили вдарив хлопця у груди прикладом гвинтівки так, що не тільки хліба не захотілося…
Dolya_01
***
...Георгій Олексійович важко зітхає, коли говорить про те, як сьогоднішні патріоти вже вдаються до відбілювання Гітлера — світового ката, як він сам його називає. «Вони не відають, що творять, — із сумом продовжує ветеран. — Не бачили отих жахіть, а тому й пишуть таке».
У Георгія Котляра є кілька віршованих щоденників. Звичайно, здебільшого вони про війну:
«…Колись давно бої гриміли,
Конала, мучилася, мліла
Земля дідів, земля батьків…
Калини кущ тоді зацвів.
В тій балці молодий солдат
Знайшов останній свій спочинок…
І від кількох юних дівчат,
Як знак, з’явився кущ калини...
Приходять, часом, до могили
Жінки старенькі — ще живі!—
І згадують, як хоронили
Солдат у ті жахливі дні…»
Сергій КОРДИК, фото автора. Текст подається скорочено. Повністю — в друкованому випуску тижневика
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Саня | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 18.52.16 | Сообщение # 7821 |
|
Группа: Админ
Сообщений: 65535
Статус: Присутствует
| Цитата Фадлан ( ) Один групповой снимок курсантов школы подхорунжих сделан, по моему, в военном городке по Ковельскому шоссе. Только вот вытащить фотографии не смог...
Может, получится у других?
Помог:
"Школа підхорунжих артилерії"
Володимир Волинський, фото, 1932 р.
Qui quaerit, reperit
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 19.10.17 | Сообщение # 7822 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Саня, спасибо! Как говорится, "камень на камень, кирпич на кирпич..." Копилка знаний о Владимир - волынском лагере пополняется!
Кстати, я обратился в Волынский областной архив на предмет получения документов по лагерю. Жду реакции...
Александр, я Ваш должник! Пусть не густо, но я рад, что чутье меня не обмануло!. Они вдвоем отвечали за сокрытие боевых документов 10-й дивизии, их обоих вывозили по требованию СД в Ровно, их обоих и в один и тот же день освободили из лагеря, и ими обоими заинтересовалась наша военная контрразведка! Так что выводы напрашиваются сами собой!...
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 19.27.24 | Сообщение # 7823 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| На "Ковельштрассе" во Владимир - Волынском при австрияках не желаете взглянуть?
http://www.aus-ugr.narod.ru/otkr.jpg
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 19.56.36 | Сообщение # 7824 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| А вот интересная информация к размышлению: не здесь ли вкалывала одна из рабочих команд из Владимир - волынского лагеря?
Зустріч у лісі
Дехто з нас, так званих «східняків», вживає слово «бандерівець», аби образити когось із «західняків». Можна певною мірою пояснити це невихованістю, незнанням або ж небажанням знати історію визвольної боротьби УПА на теренах України. Годі казати проте, що протягом більш як півстоліття радянська пропаганда вдовблювала людям у голови, що бандерівці — бандити...
А для мене це слово асоціюється з дарованим життям.
... У лютому 1945 року я був призваний в армію і потрапив служити в 44-й конвойний полк (по - нинішньому — війська МВС), який дислокувався в Луцьку. Згодом нашу роту перевели на внутрішню і зовнішню охорону ПФП НКВС СРСР у місто Володимир - Волинський. ПФП — це перевірочно-фільтраційний пункт, тобто табір, в якому піддавали перевірці репатріантів, молодих людей, які поверталися з німецького рабства, або, як їх називали, остарбайтерів. Протягом 1945 — 46 років через цей табір пройшли сотні тисяч людей.
Так от, у вересні 45- го керівники ПФП підібрали групу з 12 молодих міцних репатріантів , які мусили заготовляти дрова на зиму. Охороняти їх призначили відділення, солдатом якого я був. Ми відправилися в бік Луцька, приблизно 30 — 35 кілометрів від Володимира-Волинського, розквартирувалися в невеличкому селі — дворів 20—25, яке було розташоване на великій лісовій галявині, поселилися у добротній хаті . Що цікаво, молоді в селі зовсім не було — лишилося там кілька старих людей. Як сказав один дід, молодь кудись вивезли. Він же розповів, що лісосіку, на якій ми заготовляли дрова, прорубали ще в 1942 році німці і протягли нею високовольтну лінію електропередачі — з Німеччини на Вінниччину, в ставку Гітлера. Ділову деревину, коли рубали широченну 50- метрову лісосіку, німці вивозили в Німеччину. А от дебелі верхівки дерев лишилися лежати тут. Їх і пиляли, на дрова.
Служба наша була організована так: двоє солдатів ведуть групу в ліс на роботу до обіду , двоє — після обіду; ще двоє вартують біля хати вдень, двоє — вночі, а двоє — відпочивають. Керував нами молодший лейтенант, узбек за національністю.
Однак про яку охорону могло йтися, коли навколо стіни лісу, а на лісосіці — трава заввишки з людину. Отож охорона — то чиста формальність. І хіба ми, два 18- річних хлопці, могли б затримати когось, хто хотів би дати дьору, або вберегти від нападу групу... Освоївшись трохи, ми або по черзі спали, або, як і того разу, взяли з моїм напарником Петром Лабутом шахи і прилаштувалися на пеньку за шаховою дошкою.
Захопившись грою, ми й незчулися, як нас оточили озброєні люди в цивільному. Двоє з них одразу підхопили наші ППШ, що стояли біля другого пенька , повиймали з них диски. Старший, як було зрозуміло, підійшов до нас впритул і сказав: «Хлопці, не подумайте тікати...» А потім почав розпитувати, хто ми, що тут робимо.
Годі казати, що ми втратили дар мови, остовпіли. Побачивши таке, старший мовив: «Ми не маємо наміру розстрілювати вас...» Оговтавшись, я почав відповідати, мовляв, охороняємо тих робітників з ПФП. Старший послав до них двох хлопців — розпитати , чи це так, а мене далі запитував, хто я і звідки, хто батьки. Коли я сказав, що я з Полтавщини, один з оточення навіть вигукнув: «Земляк!». Потім старший почав нам розповідати, що вони — вояки УПА, борються за вільну Україну. Поговоривши так хвилин десять, старший сказав : «Хоч ви і чекісти, але українці. Ми даруємо вам життя. Диски від автоматів заберете там, у кінці стежки». Якусь мить він помовчав, глянув довкола, ще раз ніби зміряв кожного з нас з голови до ніг і додав: «Ну, синки, несіть службу і не забувайте, що ви — українці. Слава Україні!». Сказав, ніби привітав, повернувся і пішов, за ним — решта вояків.
Ми з Петром не мали сил відірвати ноги від землі. Коли ж вояки зникли в лісі, ми пішли в кінець тієї стежки і забрали диски до своїх ППШ. А тоді перемовившись, пішли до робітників і попросили їх нікому не казати про цю зустріч у лісі. А з Петром дали один одному слово, що мовчатимемо, навіть хлопцям з відділення не казатимемо. Бо якби про це дізналося начальство, нас , як мінімум, чекав би штрафбат.
Після демобілізації в 1952 році ми з Петром не переривали зв'язок , часто гостювали один в одного — він живе в Києві, кожного разу — і тільки віч-на-віч — згадували ті хвилини, коли ми подумки прощалися з білим світом.
...Часто думаю: що вплинуло на моє ставлення до УПА та й загалом до визвольної боротьби українського народу? Чи дароване мені й моєму другові життя, чи ота десятихвилинна розповідь старшого вояки про найвищу мету свого життя, чи те слово «синки», яке він вимовив по-батьківськи лагідно?
Тож, коли я чую, як хтось спересердя назве когось бандерівцем, я одразу ж запитую: «А ти знаєш що - небудь про Бандеру?».
Микола ДІДЕНКО.
с. Теплівка, Пирятинський район, Полтавська область.
Газета „Україна Молода”, середа, 19 березня 2003 року
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Летнаб | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 22.22.45 | Сообщение # 7825 |
|
Группа: Эксперт
Сообщений: 215
Статус: Отсутствует
| Цитата Фадлан ( ) Александр, я Ваш должник! Пусть не густо, но я рад, что чутье меня не обмануло!. Они вдвоем отвечали за сокрытие боевых документов 10-й дивизии, их обоих вывозили по требованию СД в Ровно, их обоих и в один и тот же день освободили из лагеря, и ими обоими заинтересовалась наша военная контрразведка! Так что выводы напрашиваются сами собой!...
Василий Иванович, думаю вот это Вам тоже будет интересно.
Справка по форме № 1 на майора Николаева Никиту Никитовича (РГВА, ф. 38261, оп. 1, дело 388).
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=9778419&page=95
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=9778419&page=97
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=9778419&page=98
Сообщение отредактировал Летнаб - Четверг, 11 Декабря 2014, 22.24.18 |
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 22.26.39 | Сообщение # 7826 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Александр, спасибо! Мой долг только растет! 
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Фадлан | Дата: Четверг, 11 Декабря 2014, 22.34.30 | Сообщение # 7827 |
|
26.06.1941 - 11.07.2020
Группа: Суперстар
Сообщений: 13745
Статус: Отсутствует
| Кстати, нашел персональную карту офицера из штаба 87-й стрелковой дивизии, которая стояла в военном городке во Владимире - Волынском по Ковельскому шоссе: ст. лейтенант Филипенко Николай Федорович, попал в плен 24 июня 1941 г. под Владимиром - Волынским. Просил бы обратить внимание на то, сколько там наворочено ошибок в датах!
Фамилия Филипенко
Имя Николай
Отчество Федорович
Дата рождения/Возраст 23.07.1910
Место рождения Варшава
Лагерный номер 4914
Дата пленения 24.06.1941
Место пленения Владимир-Волынский
Лагерь офлаг XIII D (62)
Судьба передан Гестапо/СД
Последнее место службы 87 СД
Воинское звание ст. лейтенант
Название источника информации ЦАМО
Номер фонда источника информации Картотека военнопленных офицеров
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=272217508
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=272217508&page=2
Василий Иванович Колотуша
|
| |
| |
| Геннадий | Дата: Пятница, 12 Декабря 2014, 09.05.47 | Сообщение # 7828 |
|
Группа: Модератор
Сообщений: 26526
Статус: Отсутствует
| Прочитал бурные прения за период с утра 9 декабря.
Пару замечаний/уточнений.
http://www.sgvavia.ru/forum/79-573-438680-16-1418107279
Цитирую Вячеслава:
272000552
Информация о военнопленном
Фамилия Ткаченко
Имя Семен
Отчество Акимович
Дата рождения/Возраст 24.05.1898
Место рождения д. Плахтевка
Лагерный номер 2107
Дата пленения 02.08.1941
Место пленения Усино
Лагерь офлаг XI A
Судьба попал в плен
Последнее место службы 44 СД
Воинское звание генерал-майор
Название источника информации ЦАМО
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=272000552
Прибыл в XIII D из офлага XI A 22 окт. 1941 г.
Обращаю внимание на номер 2107."
Офлаг 62 Хаммельбург присваивал доставленным офицером свои собственные номера. В данном случае приведена номерная зеленая карта офлага 62. К номеру Ткаченко во В.-В. (если он был ему там и присвоен) этот номер не имеет никакого отношения.
С уважением,
Геннадий
Буду благодарен за информацию о побегах советских военнопленных
Suche alles über Fluchtversuche von russischen Kriegsgefangenen.
|
| |
| |
| Viktor7 | Дата: Пятница, 12 Декабря 2014, 09.07.17 | Сообщение # 7829 |
|
Группа: Старейшина
Сообщений: 10553
Статус: Отсутствует
| Цитата Nestor ( ) фактически комендант лагеря пленных не принимал и не отдавал, но только ставил и снимал их с довольствия, обеспечивал нароместами и сортирами
Давайте определимся, что понимать под комендантом лагеря. Lagerkommandant? Lagerführer?
|
| |
| |
| Геннадий | Дата: Пятница, 12 Декабря 2014, 09.20.16 | Сообщение # 7830 |
|
Группа: Модератор
Сообщений: 26526
Статус: Отсутствует
| К вопросу, прозвучавшему здесь:
http://www.sgvavia.ru/forum/79-573-438697-16-1418111830
"У него какая-то пометочка стоит Ic от апреля 1942. deutsch(?) - чего-то."
Я уже приводил текст такой записи на перскарте:
deutsch feindlich.
С уважением,
Геннадий
Буду благодарен за информацию о побегах советских военнопленных
Suche alles über Fluchtversuche von russischen Kriegsgefangenen.
|
| |
| |
